З початком повномасштабної війни багатьом українським дітям довелося змінити своє місцеперебування. Вони, разом зі своїми батьками, вимушені були їхати. Виїхати якомога подалі від лунких бомб і крилатих ракет, від величезних танків та страшних вибухів, подалі від рідних осель і домівок, від звичного життя…
Так і Єва з мамою так само опинилися в евакуаційному потязі «Укрзалізниці». Цю, надзвичайно чуйну й щемливу розповідь про любов до свого рідного дому, учні 2-Б класу читали протягом тижня зі своєю вчителькою Гриненко Катериною Петрівною. …А поки – мчить собі потяг «Укрзалізниці», мчить стрілою золотавими українськими ланами та зеленими лісами, мчить горами та луками. Везе Єву та її маму, везе тисячі й тисячі українських дітей та дорослих – вимушених переселенців із зон тимчасової окупації та бойових дій. Везе подалі від жахів війни. Везе він також надію на краще, на мир та спокій, на злагоду в державі Україні. І їде цей потяг завдяки простим українським залізничникам, чия роль в новітній історії нашої країни справді безцінна…
